Понедельник, Январь 22, 2018

Поиск на сайте

ГВАРДІЙСЬКЕ

ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
КРИМСЬКА ОБЛАСТЬ

ГВАРДІЙСЬКЕ
Гвардійське — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на річці Салгиру, за 18 км на північ від обласного центру, з яким зв\’язане шосейною дорогою та залізницею. Вузлова залізнична станція Острякове. Селищній Раді підпорядковані села Журавлівка, Красна Зорька, Маленьке, Олександрівна, Розсвіт, Софіївка, Сторожове. Населення — 11,3 тис. чоловік.
Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев\’яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в т. ч. бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.
У документах післяжовтневого часу місцевість, де тепер розташоване Гвардійське, часто узагальнено називали Сарабузом. Ще до приєднання Криму до Росії тут виникли села Спат і Шунук. Відомо, що в 1718 році при селі Спаті був маєток з млином. Є згадка про Спат 1798 року в «Опису міста Ак-Мечеті та його повіту».
В 1805—1806 рр. в селі налічувалося 20 дворів з 176 жителями, у Шунуку в 22 господарствах — 103 чоловіка.
На початку 40-х рр. XIX ст. землі села Спата стали власністю поміщика Сомова, який переселив сюди з свого маєтку в Катеринославській губернії 57 селян-кріпакіп. Після реформи 1861 року дворові відмовилися одержувати «дарчі наділи», з допомогою яких пан намагався дістати дешеві робочі руки для обробітку своїх земель. Плинність селян і еміграція татар до Туреччини призвели до скорочення населення. 1865 року у Спаті було 18 дворів з 46 мешканцями, а на 1880 рік кількість дворів зменшилася до 105. Поміщик намагався вести господарство руками найманих робітників, але їх не вистачало. Тому він змушений був розпродати частину своїх земель.
1881 року в селі оселилося 37 сімей німецьких колоністів, що придбали у Сомова 3870 десятин землі (3 з них — по 36 десятин, а решта — від 72 до 290 кожна). 18 господарств користувалися найманою працею. 34 господарства мали робочої худоби більш як по 4 голови кожне, два — по 2 і 3 голови, одне господарство було безтягловим. Всього в селі жило 242 чоловіка. Приблизно в цей же час 10 родин колоністів осіло в Шунуку. При цьому 2 господарства придбали у власність 596 десятин землі. Частину куплених угідь вони здавали в оренду односельцям за третину врожаю. Три сім\’ї Шунука були безземельними і наймитували.
Після спорудження Лозово-Севастопольської залізниці, 1873 року, поблизу сіл Спата й Шунука збудовано залізничну станцію Сарабуз, що стала важливим пунктом вивезення хлібних вантажів. Тут же виникло селище Спат. 1876 року звідси відправлено 4 тис. пудів хліба, в 1886 році — вже 100 тис. пудів.
1895 року підприємці Химцов та Лангеман заснували в селі Спаті чавуноливарний завод, який випускав найпростіші молотарки, косарки та інше сільськогосподарське знаряддя. На 1907 рік тут було зайнято 38 чоловік. Через два роки Химцов відкрив другий такий же завод з 35 робітниками, а Лангеман побудував великий млин «Тавріда». Решта збагатілих колоністів спорудила ще два млини і шпагатно-канатну фабрику.
Наприкінці XIX ст. населення села Спата становило 305 чоловік, в Шунуку проживало 64 чоловіка. З розвитком капіталізму посилилася його класова диференціація. На початок XX ст. в селі Шунуку налічувалося 6 великих куркульських господарств. їм належало 62 коней, 22 голови робочого молодняка, 47 корів та багато іншої худоби. У кожного з них був повний набір сільськогосподарського реманенту, в т. ч. жниварки. 5 господарств, які орендували землі куркулів на умовах кабальної скіпщини, зовсім не мали інвентаря. Члени 3 селянських родин наймитували. Куркулі-колоністи все більше використовували найману робочу силу — місцевих наймитів і прийшле населення. 1915 року в Спаті з 340 жителів 160 були тимчасовими найманими робітниками. Багато колоністів використовували дитячу пращю — дітям платили менше, а часом наймали тільки за харч. Працюючи майже всю добу, наймити тулилися там, де утримували худобу.
Не кращим було й становище трудящих, зайнятих на місцевих підприємствах. Робочий день на заводі Лангемана тривав 10 годин, а заробітна плата підсобного робітника не перевищувала ЗО коп. Зате наживалися хазяї. 1917 року на цьому заводі було 300 робітників, у Химцова —100, на шпагатно-канатній фабриці — 50, на млинах — 80.
Медичної допомоги населенню, власне, не існувало. До найближчої лікарської дільниці від села Спата треба було подолати 33 версти, а від Шунука — 18. На медобслуговування одного сільського жителя повітове земство асигновувало на рік 64 ко¬пійки. У селі Спаті 1881 року відкрилося перше, а 1900 — друге училища, де нав¬чалося близько 70 дітей багатих колоністів. У Шунуку лише в 1905 році почало працювати земське училище. В ньому здобували початкову грамоту 50 дітей.
Багато лиха завдала селянам і робітникам перша світова війна. Половину працездатних мобілізували до армії. Тяжке економічне становище посилювало ненависть трудящих до царизму. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року застрайкували робітники чавуноливарного заводу, які вимагали підвищити заробітну плату. Власник змушений був частково піти на поступки. Влітку на заводі утворилася профспілка металістів. Коли спалахнув корніловський заколот, робітники на одних із зборів рішуче засудили Тимчасовий уряд та есеро-меншовицьких угодовців, які своєю політикою підтримували заколотників.
Радо зустріли трудящі Сарабуза Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Радянську владу на станції і в навколишніх селах допоміг встановити 15 січня
1918 року червоногвардійський загін під командою С. Немича, що направлявся з Сімферополя через цю станцію на допомогу євпаторійцям. Загін розгромив тут велику групу офіцерів. Було створено військово-революційний комітет, який містився у селищі Спаті. 28 лютого він передав владу Сарабузькій Раді робітничих і селянських депутатів. Рада націоналізувала завод Лангемана.
20 квітня 1918 року німецькі окупанти, підтримані повсталими куркулями-колоністами, відновили в селищі Спаті і в селах Спаті й Шунуку старі порядки. Озвіріла білогвардійська банда карателів Шнейдера нещадно розправлялася з радянськими активістами. Було розстріляно робітників чавуноливарного заводу — братів Петра й Кіндрата Смуглякових. У листопаді 1918 року на зміну кайзерівським загарбникам до Криму прийшли англо-французькі інтервенти та денікінці. В квітні 1919 року білогвардійців вигнала з Сарабуза Червона Армія. На загальних зборах трудящі селища Спата, сіл Спата, Шунука й Кангила 13 квітня створили новий ревком, до якого ввійшли батраки А. М. Отрош, Н. Є. Сколота та ін. Очолив його П. І. Клепач — житель селища Спата, колишній матрос Чорноморського флоту. Ревком організував охорону залізниці поблизу станції Сарабуз, забезпечував продовольством і транспортом військові частини, що проходили тут. Землі багатіїв бралися на облік, розпочався їх розподіл серед бідноти\». Але в червні
1919 року село знову загарбали білогвардійці. Остаточно Радянська влада тут відновилася 14 листопада 1920 року, після розгрому Врангеля. На початку грудня було створено Шунукський сільревком, якому підлягали село Спат і селище Спат.

11 грудня на станції Сарабуз виник партосередок у складі 10 комуністів. Того ж місяця організовано партосередок на чавуноливарному заводі. У січні 1921 року у складі Сімферопольського повіту створено Сарабузький район з центром у селі Спаті, а в серпні відбулися вибори до Шунукської сільради. 1922 року в селі Спаті засновано комсомольську організацію.
У період відбудови народного господарства сарабузькі комуністи разом з сіль-ревкомом, а потім з Радою розгорнули роботу серед населення, спрямовану на ліквідацію наслідків господарювання білогвардійських банд та інтервентів. Відбулося кілька суботників, під час яких селянам-біднякам полагодили інвентар, допомогли підготуватися до весняної сівби. 18 березня 1921 року робітники чавуноливарного заводу вивантажили на станції Сарабуз 6 вагонів пшениці, призначеної для насіннєвої позички селянам, а також відремонтували клуб.
1921 року в селі Спаті налічувалося 76 дворів і 833 жителі, в Шунуку відповідно 132 і 593, в селищі Спаті — 29 і 2673. Тяжким випробуванням для сільських трудівників Спата й Шунука стала засуха 1921 року. За ініціативою Сарабузького партосередку у селах були створені комітети взаємодопомоги по організації громад¬ського харчування голодуючих. У громадських їдальнях села Спата харчувалося 65 дітей, Шунука — 170. Крім того, в Спаті відкрили дитячий будинок на 100 чоловік. Велику допомогу місцевим органам у боротьбі з голодом подала Радянська влада. Життєво важливе значення для селян мала постанова X з\’їзду РКП(б) про заміну продрозкладки продподатком. Восени 1921 року сарабузці одержали від держави 6 вагонів насіння, а навесні майбутнього року — понад 27 тис. пудів насіннєвої позички. Це дало можливість засіяти 50 проц. всієї довоєнної площі. Багатьом бідняцьким господарствам держава надала також і продовольчу позичку.
Однак становище бідноти лишалося важким: чимало трудівників села потрапило в кабалу до куркулів. Під впливом агітаційно-масової роботи, яку вели серед трудової частини селянства комуністи й комсомольці, бідняки все більше усвідомлювали, що подолати наслідки засухи й голоду, а також позбутися куркульської кабали можна лише об\’єднавшись у кооперативи. Навесні 1924 року група бідняків та батраків села Спата — 16 чоловік — на конфіскованих у куркулів 200 га землі створила сільськогосподарську артіль «Світанок». Першим головою її став Я. Я. Кульбак, колишній наймит. У членів артілі спочатку не було ні тяглової сили, ні реманенту, загальний капітал становив всього 62 крб. Місцева куркульня зловтішалася, сподіваючись, що артільники не витримають випробувань. Але вже наприкінці 1927 року усуспільнене майно артілі оцінювалося в 17 тис. крб. і складалося з 2 тракторів, парової молотарки, 2 снопов\’язалок, лобогрійки та ін. реманенту. Завдяки застосуванню передових агротехнічних методів урожай тут був значно вищий, ніж в одноосібних господарствах. Поблизу станції Сарабуз почало зростати нове село Світанок, де оселилися члени сільгоспартілі. За переписом 1926 року в ньому було уже 8 дворів і 35 жителів. У серпні 1923 року в селі Спаті виникло кредитно-сільськогосподарське товариство, яке об\’єднувало 60 чоловік. До початку 1926 року сюди вступило 85 проц. селянських дворів Шунука, 70 проц.— села Спата і 55 проц. селища Спата. До товариства на правах колективного члена увійшла і сільгоспартіль «Світанок».
1924 року Сарабузький район було ліквідовано і включено до Сімферопольського. У червні в Шунуку створено партосередок у складі 17 членів і 6 кандидатів у члени РКП(б).
На 1926 рік у селах Спаті, Шунуку, Світанку і селищі Спаті налічувалося 823 двори і 2044 жителі. Ще у лютому 1921 року в селі Спаті відкрито лікарню на 14 ліжок, амбулаторію з зуболікарським кабінетом, дитячий садок на 40 місць; почалися-ріняття в 2 школах першого й другого ступенів, а також у вечірній школі. Повчав працювати клуб ім. Леніна.
Керуючись рішеннями XV з\’їзду ВКП(б), Сарабузький партосередок, який об\’єднував у своїх лавах ЗО комуністів, розгорнув широку агітацію за колективізацію селянських господарств.
При Шунукській сільраді було створено групу бідноти, що допомагала створювати колективні господарства, викривала спроби куркулів зірвати колгоспне будівництво. Багатії намагалися створити лжеартілі. Прикриваючись цим. вони хотіли зберегти недоторканими свої землі й користуватися всіма пільгами. Але їх маневр був викритий активістами села. Колгоспний рух ширився й міцнів. Наприкінці 1929 року в селі Спаті організуються дві артілі — ім. Енгельса та ім. Литвинова, в Шунуку — артіль «Перемога». У січні 1930 року створено Сарабузьку МТС, в машинному парку якої налічувалося 33 трактори. Водночас утворилася Спатська сільрада. Перед комуністами, які входили до територіальної партійної організації (виникла 1930 року при сільраді), постали складні й відповідальні завдання: треба було організувати масово-політичну роботу у 12 селах, де налічувалося 6428 чоловік і було 27 артілей.
Для організаційно-господарського зміцнення колгоспів багато зробив політвідділ Сарабузької МТС, створений у березні 1933 року. Організаторська й політична діяльність його допомогла Спатській парторганізації зміцніти, зросла її роль у колгоспному виробництві. Постійну допомогу сільським комуністам подавав Сімферопольський райком ВКП(б).
Газета політвідділу МТС «Сарабузский тракторист» (перший її номер вийшов у лютому 1934 року) багато зробила, щоб подолати антимеханізаторські настрої, які намагалися насаджувати серед відсталої частини колгоспників замасковані класові вороги. Через рік газета повідомляла, що колгоспники радо зустріли й провели в поле комбайн.
Зростала технічна оснащеність колгоспного виробництва. Якщо на початок 1933 року в Сарабузькій МТС було 58 тракторів і 8 комбайнів, то в 1940 році їх стало вже відповідно 167 і 34. 1934 року Сарабузька МТС комбайнами зібрала зер¬нові на 1612, а в 1936 році — на 9608 гектарах.
1935 року колгоспи ім. Литвинова та ім. Енгельса добилися врожайності зернових по 12—13 цнт з га і вийшли в число передових господарств району. Поряд з рільництвом тут успішно розвивалося тваринництво. У сільгоспартілі «XXII роковини Жовтня» (так з 1939 року став називатися колгосп ім. Литвинова) на фермі в 1940 році було вже 130 корів, понад 100 коней, 1,5 тис. овець і 1 тис. курей. 1939 року цей колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1936 році створено племінну ферму великої рогатої худоби і в артілі ім. Енгельса. Зміцнення економіки колгоспів забезпечувало зростання матеріального добробуту селянства. Члени артілі «XXII роковини Жовтня» напередодні війни одержали на один трудодень 4 кг зерна, грошима від 80 коп. до 1 крб. 20 копійок.
Населення селища Спата, сіл Спата й Шунука в 1939 році становило 3848 чоловік. Напередодні війни у Спатській і Сарабузькій середніх та початковій школах 38 учителів навчали 810 учнів. При Сарабузькому будинку культури працювали драматичний і хоровий колективи, демонструвалися кінофільми.
Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю трудящих. 1 листопада 1941 року фашисти окупували станцію Сарабуз і прилеглі до неї села. Вони грабували й руйнували колгоспи, вивозили хліб, худобу, цінне устаткування. 1942 року молоді патріоти Сарабуза М. П. Шевченко, П. Д. Коляда, О. Лядов, Г. Й. Скубко, В. Телешов для боротьби з фашистами створили підпільну групу. М. П. Шевченко зв\’язався з Т. О. Бровком, колишнім агрономом МТС, який зберігав радіоприймач і слухав повідомлення Радінформбюро. Патріоти розповсюджували серед населення листівки, в яких розповідалося про становище на фронтах, добували зброю. Їм допомагали піонери. Гестапівцям вдалося схопити двох підлітків 16-річного Вітю Трунова і 15-річного Олексу Сінченка, під час обшуку у них знайшли зброю. Та, незважаючи на тортури, юні герої не виказали товаришів. За наказом гітлерівського коменданта Сімферополя 12 квітня 1943 року їх було розстріляно.
Патріотам Сарабуза допоміг Сімферопольський підпільний центр, який дістав завдання від Кримського обкому ВКП(б) і командування Червоної Армії активізувати боротьбу з окупантами в Сарабузі, де розташовувалися найбільший фашистський аеродром і важлива залізнична станція. І. А. Козлов, секретар Сімферопольського підпільного комітету ВКП(б), зв\’язався з С. А. Шевченком, членом однієї з підпільних груп Сімферополя, який після її провалу влаштувався працювати комірником на станції Сарабуз. У листопаді 1943 року рішенням підпільного міськкому С. А. Шевченка затвердили відповідальним організатором, він здійснював корінництво патріотичними групами в Сарабузі. З молодих патріотів було створено нову групу на чолі з М. П. Шевченком. До неї ввійшли П. Д. Коляда, О. Лядов, Г. Й. Скубко, А. П. Камінський. У цей же час С. А. Шевченко організовує ще одну групу на чолі з учителем В. О. Масуновим. Спочатку до її складу входили К. С. Звонников, В. Г. Мироненко, М. Бурлак, М. В. Затуливітер, В. Брехов, С Гриневецький та інші.
За завданням Сімферопольського міськкому та обласного партійного центру, підпільники розгорнули активну диверсійну діяльність. Група М. П. Шевченка діяла на станції Сарабуз, а група В. О. Масунова — на аеродромі. 23 грудня
1943 року В. Г. Мироненко з допомогою магнітної міни знищив 50 бочок пального на сарабузькому аеродромі. Таку ж операцію він здійснив і 8 лютого 1944 року, а 4 квітня М. Бурлак тут же ліквідував 4 вагони з бензином у бочках. 23 січня
1944 року А. П. Камінський підірвав 10 вагонів з боєприпасами. Було пошкоджено всі колії на станції. Рух припинився майже на добу. 23 лютого А. П. Камінському вдалося підкласти міну в ешелон. Вибух стався неподалік станції Курман (нині Урожайна). А 3 березня підпільник замінував змішаний состав з цистернами і вагонами, який вибухнув у Джанкої. 15 березня О. Лядов підірвав 50-тонну цистерну з бензином. Через 3 дні П. Д. Коляда міною знищив состав з боєприпасами і пальним з 25 вагонів.
Не вистачало магнітних мін, і підпільники почали засипати піском та скляним порошком букси вагонів, що викликало аварію під час руху. Всього вони вивели з ладу 207 вагонів. Патріоти також систематично вели спостереження на рухом поїздів через станцію Сарабуз і повідомляли про це штаб Північного з\’єднання партизанів. Для радянської авіації вони склали план аеродрому з усіма об\’єктами. Влаштувавшись працювати в сарабузьку комендатуру, М. В. Затуливітер добувала бланки перепусток, відбитки печаток й штампів і повідомляла парти¬занів пра розташування й пересування ворожих військових частин. Підпільники рятували радянських людей від вигнання до Німеччини, допомагали їм перейти до партизанів.
Багато жителів селища відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всього в селищі мешкає понад 150 ветеранів війни. Сім\’я В. О. Дмитерка у повному складі з ремпоїздом пройшла шлях від Сарабуза до Одеси. Кожного з її членів удостоєно кількох урядових нагород. Син В. О. Дмитерка — Олександр дійшов до Берліна, не раз був нагороджений. Загинув у 1945 році під час форсування річки Одеру. В битві за Берлін загинув льотчик П. І. Кириленко. Хоробрим і енергійним розвідником проявив себе колишній учень Сарабузької школи Володя Єфимов. Виконуючи одну з операцій, він був тяжко поранений і перебував у партизанській санчастині на лікуванні. 17 квітня 1942 року гітлерівці оточили табір, схопили Володю і живцем спалили його. М. А. Мисенко свій бойовий шлях завершила на Ельбі. Вона удостоєна кількох урядових нагород. Тепер М. А. Мисенко працює лікарем селищної лікарні.
13 квітня 1944 року частини Червоної Армії визволили станцію Сарабуз і прилеглі до неї села від фашистських загарбників. Першими увійшли до населених пунктів бійці 1001-го стрілецького полку 279-ї Лисичанської Червонопрапорної стрілецької дивізії. У вигнанні гітлерівців з сіл взяв участь загін сарабузьких підпільників.
На другий день після визволення було створено оргкомітет, який вжив термінових заходів, щоб ліквідувати наслідки господарювання фашистів. В усі громадські організації і колгоспи направлялися керівники. Комітет подбав також про постачання Червоної Армії хлібом, молоком, м\’ясом, фуражем. У Сарабузі відкрили лазарет, де було подано допомогу близько 100 радянським солдатам і офіцерам. Для охорони порядку й збору трофеїв сформували дружину з молоді.
Невдовзі поновила свою діяльність Спатська сільрада, першим головою її став учасник сарабузького підпільного руху М. П. Шевченко. Гітлерівці завдали великої шкоди селищу і прилеглим до нього селам Спату й Шунуку. Вони підірвали залізничний міст через річку Салгир, спалили елеватор, млини, школи, виробничі приміщення МТС, знищили багато житлових будинків. У колгоспах ім. Енгельса, «XXII роковини Жовтня» і «Перемога» не було ні техніки, ні насіння для сівби. В артілі «Перемога» вдалося зібрати всього 14 коней, 4 лобогрійки, а також одні кінні граблі.
Восени 1944 року колгоспи одержали від держави насіннєву позичку. Трактористи Сарабузької МТС, яка почала працювати ще в квітні, із старого брухту складали й ремонтували машини, щоб допомогти колгоспам обробити і засіяти ріллю. По-фронтовому трудилася бригада Ї. Ї. Калугіна.
Трудящі брали також активну участь у збиранні коштів у фонд Червоної Армії. Комсомольці і молодь зібрали кошти у фонд допомоги дітям фронтовиків.
Вже навесні 1945 року в сільгоспартілі «XXII роковини Жовтня» зерновий клин озимих і ярових становив 246 га, було посаджено 8 га овочів. На кінець року колгосп мав 36 голів великої рогатої худоби, переважно молодняка, 14 овець, 18 свиней, 22 коней.
26 серпня 1945 року село Спат було перейменовано в Гвардійське, станція Сарабуз у станцію Острякове, а 18 травня 1948 року село Шунук — у село Роздільне, яке підлягало Гвардійській сільській Раді.
Під керівництвом Гвардійської територіальної партійної організації, створеної у 1945 році, сільські трудівники спрямовували всі свої зусилля на відбудову й піднесення економіки колгоспів. Очолив тоді парторганізацію Ю. П. Лавриненко — учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер орденів Слави 2 та 3 ступенів і Червоної Зірки. В колгоспах розгорнулося соціалістичне змагання за виконання завдань четвертої п\’ятирічки. Було розширено посівні площі, збільшилося поголів\’я худоби, зросла механізація виробництва, підвищилася урожайність полів. Колектив бригади В. Д. Мінжуліна у 1950 році виростив по 280 цнт помідорів, 208 цнт капусти і по 212 цнт кабачків з гектара. Ще в 1946 році відбудовано всі школи, лікарню на 40 ліжок. Поновили роботу будинок культури і бібліотека.
Щоб прискорити темпи розвитку колгоспного виробництва, всі три сільгоспартілі — ім. Енгельса, «XXII роковини Жовтня» та «Перемога» в 1950 році об\’єдналися в одне господарство — колгосп ім. Енгельса. Активну участь у зміцненні колгоспу брали трудящі з України та РРФСР, що переселилися до Криму. Парторганізація новоствореного колгоспу звернулася із закликом до всіх домогосподарок — дружин робітників і службовців — взяти активну участь у спорудженні будинків для переселенців. Зведення їх було оголошено народною будовою. Новоселам, що прибували, почали надавати житло, виорювати й засівати присадибні ділянки. Вже 1951 року колгосп ім. Енгельса одержав по 20 цнт зерна ярових з га, що перевищувало планове завдання, успішно справився із здачею хліба державі.
Та все ще відставало тваринництво. У 1950 році надій на фуражну корову становив 417 літрів, у 1951 році він зріс тільки до 713. Партійна організація і правління колгоспу подбали про те, щоб налагодити роботу ферм. Поліпшили умови праці тваринників, організували між ними соціалістичне змагання. 1952 року надій на фуражну корову становив 1489 кг, 1953 року — 1750 кг, а в 1957 році — 2790 кг. Ферма колгоспу здобула одне з провідних місць у районі. Дуже сумлінно працювали доярки О. П. Полякова, О. Ф. Лавенкова, Н. М. Щербенкова.
З 1951 року в артілі почали вирощувати тютюн. Завдяки наполегливості й старанності члени тютюнницької бригади добивалися високих урожаїв. Уже в 1954 році з площі 10 га ними зібрано листа по 15 цнт з га. За зданий тютюн колгосп одержав 256 тис. крб. У 1956 році тютюнники одержали по 18 цнт сировини з кожного гектара. Є. М. Трохименко та Т. Д. Рижикову нагороджено медалями учасника Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Добре попрацювали овочівники бригади В. Д. Мінжуліна, на колгоспному городі площею 26 га вони систематично одержували високі врожаї помідорів — по 300–400 цнт з га. Добилися успіхів і рільники. У 1958 році в колгоспі ім. Енгельса на площі 730 га одержано по 26 цнт з га озимої пшениці, а бригада І. А. Похилька зібрала по 35 цнт. Колгосп продав державі понад план 280 тонн зерна. У господарстві розгорнулося масове садіння садів та виноградників, площа яких у 1958 році досягла 180 га.
Завдяки самовідданій праці колгоспників економіка господарства зміцніла. Грошові доходи його у 1957 році перевищували 3 млн. крб. і порівняно з 1950 роком збільшилися в 10 разів. Це допомогло колгоспу збільшити відрахування в неподільні фонди.
25 травня 1957 року постановою облвиконкому село Роздільне об\’єднане з Гвардійським. Об\’єднаний населений пункт було віднесено до категорії селищ міського типу. 1959 року на базі колгоспу ім. Енгельса та двох артілей сіл, розташованих поблизу, створено спеціалізований радгосп «Гвардійський»; його завдання полягало в тому, щоб забезпечити трудящих Сімферополя дешевими овочами. Вирішальні ділянки у господарстві закріпили за комуністами: з 150 членів і кандидатів у члени партії 130 почали працювати безпосередньо на фермах, у виноградних, овочівницьких та інших бригадах. Поліпшилися добір і розстановка кадрів спеціалістів та керівників усіх ланок. Враховуючи досвід передових господарств, радгосп перейшов до акордно-преміальної оплати праці; його відділки були реорганізовані на основі внутрігосподарської спеціалізації.
Уже в 1963 році господарство виконало річний план виробництва й здачі державі овочів, молока, винограду, фруктів і одержало 400 тис. крб. прибутку. 1965 року доведено продаж державі овочів до 10,1 тис. тонн, молока —до 2,7 тис. тонн, винограду — до 5,3 тис. тонн. Нині радгосп «Гвардійський» — міцний виробничий комплекс. За господарством закріплено 6488 га землі, в т. ч. 1604 га зрошуваної. У ньому — 135 тракторів, 107 автомашин та багато іншої техніки. Тут створено парникове господарство на електрообігріві, весняні теплиці на 32 га, консервний завод переробки овочів і фруктів потужністю 3 млн. умовних банок. Тепличний комбінат корисною площею 52 тис. кв. метрів, споруджений у роки восьмої п\’ятирічки,— один з найбільших у республіці. Овочі тут вирощують на гідропоніці, майже всі виробничі процеси механізовано й автоматизовано.
На основі інтенсифікації виробництва досягнуто значного зростання валової продукції. У восьмій п\’ятирічці валове виробництво овочів збільшилося до 67,4 тис, винограду — до 25 тис, молока — до 14,8, а прибуток господарства зріс до 6 млн. карбованців.
Включившись у боротьбу за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна і XXIV з\’їзду КПРС, колектив достроково справився зі своїми соціалістичними зобов\’язаннями. Завдання восьмої п\’ятирічки було виконано: у виробництві зерна — на 113,3 проц., винограду— на 112 проц., молока — на 109 проц. і м\’яса на 127 процентів1.
Виробничі досягнення колективу радгоспу високо оцінені Комуністичною партією і Радянським урядом. Тільки протягом 1966—1971 рр. 46 робітників і спеціалістів удостоєно орденів та медалей Союзу РСР. Орденом Леніна нагороджено директора радгоспу Ф. В. Мазурця, доярок В. Ф. Андрієнкову, Т. А. Ворожбит, бригадира-овочівника Ї. О. Приходько, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку А. К. Дубровську, керуючого відділком В. Д. Дрожчаного, ланкову Г. Є. Лободіну, робітницю-овочівницю В. Ї. Тищенко. 252 трудівники господарства удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Рік у рік удосконалюють свою майстерність передовики виробництва. Очоливши 1966 року відстаючу овочівницьку бригаду, І. О. Приходько добився підвищення врожайності до 300 цнт з га в 1970, завдяки чому валовий .(бір овочів того року становив 3150 тонн, стільки, скільки у 1965 році одержав весь третій відділок. Комуніст І. О. Приходько — член парткому радгоспу, депутат селищної Ради, заочно закінчив Кримський сільгоспінститут. Тепер він очолює відділок радгоспу.
В. А. Андрієнкова протягом тривалого часу добивалася високих удоїв від усіх 23 закріплених за нею корів: у 1970 році надій на одну корову становив 3900 кг. Ф. М. Горських у 1970 році довела на закріпленій за нею площі у плівкових теплицях збір огірків до 18,7 кг з кв. метра, замість 8 кг за планом і 14 – за зобов\’язанням. У 1971 році овочівники радгоспу виробили понад 16 тис. тонн продукції. Державі здано 14,8 тис. тонн. У другому році п\’ятирічки колектив радгоспу здав державі ранніх овочів на 224 тонни більше, ніж у 1971 році. Добре працюють члени комсомольсько-молодіжної бригади на чолі з досвідченим овочівником В. Г. Журавльовою. Тут одержують урожай, який набагато перевищує плановий. Члени бригади не шкодують часу для агротехнічного навчання й освоєння передового досвіду. У 1972 році бригада виконала план виробництва ранніх овочів на 112 процентів.
Важливим етапом у розвитку соціалістичного змагання в радгоспі став рух за комуністичну працю. Вже 8 бригад з 58 удостоєно високого звання колективу комуністичної праці. Серед них бригади, очолювані О. І. Таракановим, Л. Ю. Васильєвою, Г. Т. Тересник, М. Й. Барановим та ін. 496 робітникам і службовцям радгоспу присвоєно звання ударників комуністичної праці.
Зростання й зміцнення матеріально-технічної бази радгоспу – яскравий прояв міцної дружби і взаємодопомоги народів нашої багатонаціональної держави. Звідусіль надходять до господарства машини, устаткування, мінеральні добрива та багато іншого. Під час спорудження тепличного комбінату радгосп «Гвардійський» одержав обладнання з РРФСР, Вірменської РСР, Латвійської РСР, Литовської РСР, Естонської РСР та інших радянських республік. Для інтенсивного розвитку овочівництва закритого грунту потрібна у великій кількості плівка, яка надходить у господарство з РРФСР, Грузинської РСР, Башкирської і Татарської автономних республік. А радгосп надсилає вироблювану продукцію до РРФСР, Білоруської РСР, Удмуртії, республік Прибалтики тощо. Щороку колектив радгоспу направляє до Казахстану механізаторів на збирання врожаю. На полях, фермах, підприємствах господарства працюють представники понад 20 національностей.
У радгоспі «Гвардійський» — 79 спеціалістів з вищою й середньою освітою. 25 трудівників радгоспу вчаться заочно в інститутах і технікумах.
Високопродуктивна праця добре оплачується. Середній заробіток робітника в овочівництві, виноградарстві та інших галузях, разом з додатковою і преміаль¬ною оплатою, становить 120 крб. Більшу оплату одержують овочівники, які працюють на теплицях. Дирекція радгоспу і робітком щорічно планують великі відрахування від прибутку у фонд матеріального заохочення трудівників господарства. У 1970 і 1971 роках вони складали 170 тис. крб. У 1972 році — понад 200 тис. Г. Дворянчиковій в 1971 році з цього фонду вручено премію 780 крб. Місячна зарплата у неї в середньому становила 190 крб. У бригаді Г. Т. Тересник, яка вирощує овочі у весняних теплицях, робітниці одержали по 1500 крб. доплат і премій, у бригад М.П.Баранова – по 1400 крб.
Робітницям тепличного комбінату М. Графин, О. Безродній, О. Михайловій, В. Фі-ліній виплачено винагороду по 1500— 1800 карбованців.
У селищі працює Кримська дослідна станція садівництва, є степове відділення Нікітського ботанічного саду і республіканський проектний інститут «Укрсад-проект». Над розв\’язанням проблем сільського господарства тут працює велика група спеціалістів. Тільки з 1965 ни 1972 рік спеціалісти «Укрсадпро-екту» виготовили господарствам України
Добре поставлено патріотичне виховання трудівників на революційних і бойо¬вих традиціях радянського народу. До 50-річчя Радянської влади в центральному сквері при будинку культури відкрито пам\’ятник В. І. Леніну. 1967 року на околиці Гвардійського колективом степового відділення Нікітського ботанічного саду встановлено обеліск на братській могилі воїнів, які полягли в бою за визволення селища. Науковий співробітник цього відділення, учасник війни В. Г. Сичов протягом кількох років вів ретельний пошук і з\’ясував імена ЗО полеглих героїв. Було налагоджено листування з родичами загиблих. У зв\’язку з 25-річчям визволення Криму \»ІД фашистських загарбників до Гвардійського приїжджали однополчани полеглих воїнів. Серед них: Герой Радянського Союзу К. І. Ходжіев — колишній командир стрілецької роти, Герой Радянського Союзу П. Ф. Плетньов — колишній командир артбатареї, П. О. Смирнов — колишній начальник штабу 279-ї стрілецької дивізії, М. М. Чуприянов — колишній начальник розвідки 279-ї стрілецької дивізії, а також родичі загиблих воїнів. Жителі селища радо приймали гостей. 9 травня 1971 року на місці захоронения полеглих воїнів відбулося відкриття пам\’ятного меморіалу — величезної стели, на якій вирізьблено імена героїв і постаті воїнів, що схилили бойові прапори над могилою своїх товаришів. Селищна Рада своїм рішенням увічнила пам\’ять Героя Радянського Союзу Г. І. Бирюкова, який брав участь у визволенні селища й Севастополя. Його ім\’ям названо одну з вулиць Гвардійського.
В авангарді боротьби за виконання рішень партії і Радянського уряду йдуть комуністи села. У Гвардійському — дев\’ять первинних партійних організацій, що об\’єднують 357 комуністів. У 8 комсомольських організаціях — 882 члени ВЛКСМ. Профспілкові організації налічують 2,5 тис. членів профспілки.
Величезна заслуга в розвитку економіки, благоустрою й культури селища належить селищній Раді. У ній — 120 депутатів, серед них 55 проц. комуністів. Багато турбот у селищної Ради, і це знаходить своє відображення також у зростанні її бюджету: тільки за останні два роки він подвоївся і нині становить 630 тис. карбованців.
Трудящі Гвардійського повсякденною працею вносять і свою частку в створення матеріальної бази комунізму.

Ю. А. Баглаєв

ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
КРИМСЬКА ОБЛАСТЬ
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ ТОМУ:
СОЛОДОВНИК Л. Д. (голова редколегії), БАГРОВ М. В. (заступник голови редколегії), БАЛАХОНОВ В. І., БОБАШИНСЬКИЙ В. О., ВОЛОШИНОВ Л. І., ГЛАЗАЧЕВ О. О., ДОМБРОВСЬКИЙ О. І., КАЧАН М. К., КАЧАНОВ П. В., КОНДРАНОВ І. П. (відповідальний секретар редколегії), КУРНОСОВ Ю. О., МАКСИМЕНКО М. М., ПЕРВОМАЙСЬКИЙ О. І., САХАРОВ Ю. І., СТЕПАНОВА А. А., ЧИРВА І. С, ЯЦЕНКО Г. А.
ГОЛОВНА РЕДАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ ■ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР

Добавить комментарий

Пожалуйста войдите в систему для отправки комментария.

 

Апрель 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Мар   Май »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Крымское телевидение

http://itv.in.ua

Последние обновленные